Давайте пригадаємо, як усе починалося. «Комсомолець Запоріжжя», вівторок 19 вересня, № 45, матеріал «Бердянський експеримент»:
«Запам’ятаємо цю дату — вересень 1989 року. В ці дня на березі Азовського моря з’явилася метадержава. Автори і засновники цього широкомасштабного експерименту — Талліннська школа менеджерів і її курівник Володимир Тарасов. Ігрова держава – Всесоюзні двомісячні курси інтенсивної підготовки менеджерів — стане своєрідним полігоном для випробування методів соціальної технології».
А вже, починаючи з наступного номера, і тільки у «Комсомольці Запоріжжя» у «Панорамі тижня» регулярно з’являлися репортажі з нової держави.
Сьогодні ми знову повертаємося на своє законне місце і продовжуємо.
Восьмий рік. Розбір помилок: зміна політичних і господарських структур, відновлення соціальної справедливості.
На перших порах, більшої свободи слова і дій, аніж у зелених, не було ніде. Причини? Вони найшвидше адаптувались до умов гри, а одну з них — необмеженість права вибору — прийняли надто спрощено: «Анархія — мати порядку»!
Ситуацією заволоділи демагогічно настроєні особи. Тимчасово. Виговоритися — нікому не заборонялося. Подолання внутрішнього цензора передбачалося. Як і те, зо це буде хворобливим процесом. Розповідає один з мешканців Зеленохольська.
«Персонал – технологія Тарасова дозволила не тільки позбутись від вантажу стереотипів і комплексів, а й відчути в собі наявність фантастичних духовно-інтелектуальних резервів, котрі раніше ніколи мною не використовувались в управлінській діяльності, - сказав немолодого віку чоловік. – Від усвідомлення цього мені якоїсь миті кортіло вистрибнути з шостого поверху з вигуком: «Я — щасливий!» Невдовзі з’ясувалось, що для повного щастя мені, як діючому курівникові, все ж не вистачає головного – навичок щодо застосування цього потужного потенціалу на практиці».
Це не емоції холерика. Не сентименти й лірика. Не сон божевільного. Автор інтимного визнання — людина без відхилень. З вищою освітою і чималим досвідом керівної роботи. Просто він, на жаль, як і його більшість колег, вперше зіткнувся з елементськими азами менеджменту. Тому дуже обурювався, коли владу з зеленій державі внаслідок заколоту захопив директор Ассір, а йому було не зрозуміло — завдяки чому.
«Цім кроком я прагнув довести, — сказав монарх (у реальному житті — керівник республіканського держкомвидаву. Авт.) — наша некомпетентність в найпростіших ситуаціях настільки вражаюча, що бере сумнів, чи всі мі відповідаємо вимогам посад?»
Ассір довго не протримався на чолі влади. Потрапив у пастку, яку Великий Менеджер бачить здаля. В яку саме? Тема окремої детальної розповіді.
Дев’ятий рік. Кваліфікований аналіз підприємницької діяльності, обмін добродійним досвідом.
Так сталося, зо нині домінує усталена думка: бізнес — взаємне обдурювання, поєдинок шахраїв, узаконений злочин. Прикро, але на таких позиціях іноді стоять не лише дилетанти. Іншої думки Володимир Тарасов: «У бізнесі, насамперед, цінується висока етика. Там, де вона відсутня, або сприймається у спотвореному вигляді, це називається шахрайством. Будь як, але тільки не бізнесом. Існує тут чітка моральна і кримінальна межа».
Що висвітлив експеримент? Наші кандидати у менеджери заради кількох «винтів» нехтували усіма прийнятими нормами поведінки. Інколи йшли на всілякі хитрощі, вдавались до заборонених прийомів. Так вони отримували умовні бали і валюту, але втрачали не лише авторитет в очах партнерів, а й людську гідність і честь.
Проблема має глибокі витоки. Криється у низькому загальному рівні культури неосвіченості. На цьому особливо наголошувалось під час навчання бердянських старшокласників, яке проводила Талліннська школа менеджерів безкоштовно. У вигляді благодійної акції для міста.
Десятий рік. Розвиток прибуткових виробництв, зовнішньоторговельна діяльність.
Гра «Організатор» приносила левову частку прибутків. Та через деякий час вона перестала відповідати своєму первісному призначенню, тобто фізична праця витіснила управлінські функції. І зник подальший сенс її проведення. Чому не вдалось врятувати, покаже аналіз у майбутньому. Зараз поки що ясно, що в цьому вина не лише мешканців блакитної держави, а й решти. Не доцідили силу мафії. Тіньова економіка викликала інфляцію. Не можна не враховувати й об’єктивні обставини. Хоча справжній менеджер від цього не засмутився. Згідно з принципами Тарасова, у кожному негативному факті обов’язково є якийсь позитивний момент. Необхідно тільки добре шукати. Постійно вчитися цьому, якщо не вмієш. Цим в певній мірі визначається кваліфікація менеджера.
Одинадцятий рік. Проектування, проведення і аналіз підсумків соціального експериментування.
«…Іще в першій половині ХІХ століття Роберт Оуен, офіційно оголошений «кращим капіталістом Європи», міг дозволити собі на власні гроші провести декілька комуністичних експериментів, котрі мали великий вплив на розвиток марксистської теорії. А ми, комуністична держава кінця ХХ століття, шкодуємо грошей на експерименти, які б дозволили взнати достовірно, куди йти далі. Не можемо дозволити собі те, що могла дозволити собі приватна особа, та ще в умовах капіталізму.
А експерименти потрібні кваліфіковані, розумні, і ділові, щоб на їхні результати можна було покластися без побоювання. Щоб довіряти результатам, треба довіряти керівнику, що їх отримав, мати впевненість, що він не схибить проти істинного стану вправ заради особистого успіху. Тут потрібен радянський менеджер, орієнтований на комунізм.
Управління для менеджера – не посада і не відповідальний пост, зміщення з якого може призвести до особистої трагедії. Управління на нього — спеціальність. Його професійна установка така, що йому більш-менш байдуже, чим управляти: цехом, державою або Великим театром. На відміну від звичайного керівника, він менше орієнтований на кар’єру, чисту анкету, лояльність до вищих інстанцій, а більше – на інтереси справи, свою професійну репутацію, на авторитет в очах підлеглих.
…І хоча менеджерів сьогодні значно менше, незрівнянно менше, аніж звичайних керівників, за ними майбутнє. Адже комунізм можна визнати як такий порядок устрою суспільства, при якому розподіл людей на тих, хто має владу або не має її або взагалі відсутній, або не має суттєвого значення. Саме тому справжнє комуністичне експериментування та «вирощування» гвардії нових керівників — радянських менеджерів — два нерозривно пов’язаних між собою процеси, котрі не можна успішно вести окремо.
Я глибоко впевнений, що ми можемо випередити США, не здоганяючи, тільки об’єднавши професійний менеджмент з конкретною комуністичною орієнтацією у розвитку виробничих стосунків (а не з фразеологією професорів від суспільних наук)».
Наведений вище уривок з нової книги В. К. Тарасова «Персонал-технологія: відбір і підготовка менеджерів», на мій погляд, найкраще характеризує мету проведення Бердянського експерименту. Додам лише, що ця книга викликала непідробний інтерес у спеціалістів із США, Китаю, Польщі, Куби, Болгарії та інших, від яких я особисто чув схвальні відгуки. Є шанс з нею ознайомитись і у наших читачів. Згода автора на її передрукування у «КЗ» отримана.
Дванадцятий рік. Відповіді на запитання, завдання атестаційної комісії, присвоєння кваліфікації менеджерам.
«Бердянський експеримент – значна подія не лише в моєму житті, — сказав 28-річній директор Московської школи менеджерів Олександр Ковалевський, — а й у історії Радянського Союзу».
Зо під цим мається на увазі, ви, шановні читачі, зумієте взнати з продовження серії публікацій про те, що відбувалось у Бердянську упродовж майже двох місяців у різнокольоровій федерації.
Початок тринадцятого року. Закриття курсів, обмін ідеями, адресами. Від’їзд учасників.
До зустрічі. Коли? Через рук-півтора. Так, домовились між собою учасники перших Всесоюзних інтенсивних курсів загальноменеджерської підготовки. Не ставимо й мі крапку.
«Запам’ятаємо цю дату — вересень 1989 року. В ці дня на березі Азовського моря з’явилася метадержава. Автори і засновники цього широкомасштабного експерименту — Талліннська школа менеджерів і її курівник Володимир Тарасов. Ігрова держава – Всесоюзні двомісячні курси інтенсивної підготовки менеджерів — стане своєрідним полігоном для випробування методів соціальної технології».
А вже, починаючи з наступного номера, і тільки у «Комсомольці Запоріжжя» у «Панорамі тижня» регулярно з’являлися репортажі з нової держави.
Сьогодні ми знову повертаємося на своє законне місце і продовжуємо.
ПОКАЯННЯ
Восьмий рік. Розбір помилок: зміна політичних і господарських структур, відновлення соціальної справедливості.
На перших порах, більшої свободи слова і дій, аніж у зелених, не було ніде. Причини? Вони найшвидше адаптувались до умов гри, а одну з них — необмеженість права вибору — прийняли надто спрощено: «Анархія — мати порядку»!
Ситуацією заволоділи демагогічно настроєні особи. Тимчасово. Виговоритися — нікому не заборонялося. Подолання внутрішнього цензора передбачалося. Як і те, зо це буде хворобливим процесом. Розповідає один з мешканців Зеленохольська.
«Персонал – технологія Тарасова дозволила не тільки позбутись від вантажу стереотипів і комплексів, а й відчути в собі наявність фантастичних духовно-інтелектуальних резервів, котрі раніше ніколи мною не використовувались в управлінській діяльності, - сказав немолодого віку чоловік. – Від усвідомлення цього мені якоїсь миті кортіло вистрибнути з шостого поверху з вигуком: «Я — щасливий!» Невдовзі з’ясувалось, що для повного щастя мені, як діючому курівникові, все ж не вистачає головного – навичок щодо застосування цього потужного потенціалу на практиці».
Це не емоції холерика. Не сентименти й лірика. Не сон божевільного. Автор інтимного визнання — людина без відхилень. З вищою освітою і чималим досвідом керівної роботи. Просто він, на жаль, як і його більшість колег, вперше зіткнувся з елементськими азами менеджменту. Тому дуже обурювався, коли владу з зеленій державі внаслідок заколоту захопив директор Ассір, а йому було не зрозуміло — завдяки чому.
«Цім кроком я прагнув довести, — сказав монарх (у реальному житті — керівник республіканського держкомвидаву. Авт.) — наша некомпетентність в найпростіших ситуаціях настільки вражаюча, що бере сумнів, чи всі мі відповідаємо вимогам посад?»
Ассір довго не протримався на чолі влади. Потрапив у пастку, яку Великий Менеджер бачить здаля. В яку саме? Тема окремої детальної розповіді.
БІЗНЕС І ШАХРАЙСТВО — РІЗНІ РЕЧІ
Дев’ятий рік. Кваліфікований аналіз підприємницької діяльності, обмін добродійним досвідом.
Так сталося, зо нині домінує усталена думка: бізнес — взаємне обдурювання, поєдинок шахраїв, узаконений злочин. Прикро, але на таких позиціях іноді стоять не лише дилетанти. Іншої думки Володимир Тарасов: «У бізнесі, насамперед, цінується висока етика. Там, де вона відсутня, або сприймається у спотвореному вигляді, це називається шахрайством. Будь як, але тільки не бізнесом. Існує тут чітка моральна і кримінальна межа».
Що висвітлив експеримент? Наші кандидати у менеджери заради кількох «винтів» нехтували усіма прийнятими нормами поведінки. Інколи йшли на всілякі хитрощі, вдавались до заборонених прийомів. Так вони отримували умовні бали і валюту, але втрачали не лише авторитет в очах партнерів, а й людську гідність і честь.
Проблема має глибокі витоки. Криється у низькому загальному рівні культури неосвіченості. На цьому особливо наголошувалось під час навчання бердянських старшокласників, яке проводила Талліннська школа менеджерів безкоштовно. У вигляді благодійної акції для міста.
РАДІСТЬ НЕВДАЧІ
Десятий рік. Розвиток прибуткових виробництв, зовнішньоторговельна діяльність.
Гра «Організатор» приносила левову частку прибутків. Та через деякий час вона перестала відповідати своєму первісному призначенню, тобто фізична праця витіснила управлінські функції. І зник подальший сенс її проведення. Чому не вдалось врятувати, покаже аналіз у майбутньому. Зараз поки що ясно, що в цьому вина не лише мешканців блакитної держави, а й решти. Не доцідили силу мафії. Тіньова економіка викликала інфляцію. Не можна не враховувати й об’єктивні обставини. Хоча справжній менеджер від цього не засмутився. Згідно з принципами Тарасова, у кожному негативному факті обов’язково є якийсь позитивний момент. Необхідно тільки добре шукати. Постійно вчитися цьому, якщо не вмієш. Цим в певній мірі визначається кваліфікація менеджера.
ВІД РОБЕРТА ОУЕНА ДО ВОЛОДИМИРА ТАРАСОВА
Одинадцятий рік. Проектування, проведення і аналіз підсумків соціального експериментування.
«…Іще в першій половині ХІХ століття Роберт Оуен, офіційно оголошений «кращим капіталістом Європи», міг дозволити собі на власні гроші провести декілька комуністичних експериментів, котрі мали великий вплив на розвиток марксистської теорії. А ми, комуністична держава кінця ХХ століття, шкодуємо грошей на експерименти, які б дозволили взнати достовірно, куди йти далі. Не можемо дозволити собі те, що могла дозволити собі приватна особа, та ще в умовах капіталізму.
А експерименти потрібні кваліфіковані, розумні, і ділові, щоб на їхні результати можна було покластися без побоювання. Щоб довіряти результатам, треба довіряти керівнику, що їх отримав, мати впевненість, що він не схибить проти істинного стану вправ заради особистого успіху. Тут потрібен радянський менеджер, орієнтований на комунізм.
Управління для менеджера – не посада і не відповідальний пост, зміщення з якого може призвести до особистої трагедії. Управління на нього — спеціальність. Його професійна установка така, що йому більш-менш байдуже, чим управляти: цехом, державою або Великим театром. На відміну від звичайного керівника, він менше орієнтований на кар’єру, чисту анкету, лояльність до вищих інстанцій, а більше – на інтереси справи, свою професійну репутацію, на авторитет в очах підлеглих.
…І хоча менеджерів сьогодні значно менше, незрівнянно менше, аніж звичайних керівників, за ними майбутнє. Адже комунізм можна визнати як такий порядок устрою суспільства, при якому розподіл людей на тих, хто має владу або не має її або взагалі відсутній, або не має суттєвого значення. Саме тому справжнє комуністичне експериментування та «вирощування» гвардії нових керівників — радянських менеджерів — два нерозривно пов’язаних між собою процеси, котрі не можна успішно вести окремо.
Я глибоко впевнений, що ми можемо випередити США, не здоганяючи, тільки об’єднавши професійний менеджмент з конкретною комуністичною орієнтацією у розвитку виробничих стосунків (а не з фразеологією професорів від суспільних наук)».
Наведений вище уривок з нової книги В. К. Тарасова «Персонал-технологія: відбір і підготовка менеджерів», на мій погляд, найкраще характеризує мету проведення Бердянського експерименту. Додам лише, що ця книга викликала непідробний інтерес у спеціалістів із США, Китаю, Польщі, Куби, Болгарії та інших, від яких я особисто чув схвальні відгуки. Є шанс з нею ознайомитись і у наших читачів. Згода автора на її передрукування у «КЗ» отримана.
ЖИТТЯ ЗА 50 ДНІВ
Дванадцятий рік. Відповіді на запитання, завдання атестаційної комісії, присвоєння кваліфікації менеджерам.
«Бердянський експеримент – значна подія не лише в моєму житті, — сказав 28-річній директор Московської школи менеджерів Олександр Ковалевський, — а й у історії Радянського Союзу».
Зо під цим мається на увазі, ви, шановні читачі, зумієте взнати з продовження серії публікацій про те, що відбувалось у Бердянську упродовж майже двох місяців у різнокольоровій федерації.
ПО ДОМІВКАХ
Початок тринадцятого року. Закриття курсів, обмін ідеями, адресами. Від’їзд учасників.
До зустрічі. Коли? Через рук-півтора. Так, домовились між собою учасники перших Всесоюзних інтенсивних курсів загальноменеджерської підготовки. Не ставимо й мі крапку.
Петро Соколов,
Ігрове Ім’я – Семен, наш влас. кор.
